Про що треба знати власникам пасік, виробникам і переробникам меду, аби працювати чесно, відкрито й безпечно? А також яке покарання може світити пасічнику через невиконання норм українського законодавства?

Про вимоги до виробників меду під час тематичного вебінару, організованого Українським проектом бізнес-розвитку плодоовочівництва (UHBDP), розповів фахівець із впровадження стандартів, провідний аудитор систем менеджменту якості Андрій Гармаш.

Редакція Kurkul.com відібрала найцікавіше з виступу експерта та структурували основні тези про українське законодавство у сфері бджільництва. Читайте далі — пряма мова спікера Андрія Гармаша.

«Бджолярське» законодавство: коротко про головне

Багато виробників добре знають: українське законодавство, яке регламентує роботу бджолярів в Україні, досить широке, а роботу регулює безліч законодавчих актів та підзаконних актів. Не так давно був прийнятий закон про органічну продукцію, який так само регулюватиме діяльність органічних бджолярів.

На сьогодні у ВРУ депутати розроблять нові нормативно-правові документи, що стосуються харчової продукції, переглядають давні закони, вносять зміни. Усе це пов'язано, звичайно ж, із питаннями євроінтеграції та адаптації українських норм закону до світових. Тому вітчизняні закони і підзаконні акти стають усе більше схожими на законодавство Європейського Союзу. Це потрібно, аби зменшити кількість бартерних угод, які виникають при міжнародній торгівлі, та звести до мінімуму кількість нетарифних вимог, які між часто різняться у кожній із країн.

Діяльність бджолярів безпосередньо регулює ЗУ № 2498 «Про ветеринарну медицину» та ЗУ № 1492 «Про бджільництво». Також інший важливий офіційний документ, що стосується безпеки харчової продукції та певних показників її якості — Закон України № 2042 «Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров'я та благополуччя тварин». До до цього закону винесені вимоги, які стосуються відповідальності виробників харчових продуктів. Раніше цей акт був розділом ЗУ № 771 «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів», але сьогодні він винесений в окремий закон. Це є насправді правильно, тому що закон повністю регламентує діяльність державних контролюючих органів та їхні обов'язки, відповідальність і відповідальність виробників харчових продуктів. Крім законодавчих актів, діє дуже багато наказів, постанов, порядків, правил, які є доповненням до законів України, що стосуються бджільництва.

Закон № 771: основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів

Закон України № 771 «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» — це головний документ у законодавстві про основні принципи та вимоги до безпеки і якості харчової продукції.

Основні поняття закону

Цей закон визначає, хто є операторами ринку харчових продуктів. Такими операторами відповідно до цього нормативно-правового документа називають будь-які суб'єкти, які проводять свою діяльність з метою отримання прибутку або без неї, але проводять свою діяльність в напрямку виробництва харчових продуктів. До такої діяльності відносять первинне виробництво, реалізацію харчових продуктів, переробку, зберігання, транспортування. Тобто фактично згаданий закон визначає всіх осіб, які будь-яким чином стосуються харчового продукту.

У документі також прописано норми поводження з харчовими продуктами. Це поняття включає в себе їхню реалізацію, зберігання, передачу без оплати або з оплатою.

Тобто будь-яка дія з харчовим продуктом відповідно до законодавства України є таким поняттям як «поводження». Винятком є лише дії, пов’язані з направленням на переробку (зміну призначеного використання), вилучення та/або відкликання, та/або утилізацію харчових продуктів: вони не вважаються обігом харчових продуктів.

Наприклад, для виробників меду такою зміною може бути передача меду для виробництва якихось лікарських препаратів чи передача меду для виробництва спиртних напоїв.

Згаданий закон також дає визначення поняття «кінцевий споживач». Це споживач, який використовує харчовий продукт виключно для власного споживання, тобто та особа, яка врешті-решт їстиме продукт, який був вироблений. У даному випадку ми говоримо про звичний продукт бджільництва — мед. Тобто кінцевим споживачем даного продукту є людина, яка буде споживатиме мед і його похідні

Отож, на ринку харчових продуктів України є кілька варіантів представлення організаційної структури оператора ринку. Це може бути юридична особа, фізична особа — підприємець, особисте селянське господарство чи просто фізична особа.

Відповідно до першого пункту статті 21 «Вимоги щодо застосування постійно діючих процедур, заснованих на принципах системи аналізу небезпечних факторів та контролю у критичних точках» оператор ринку повинен впровадити у себе на виробництві постійно діючі процедури НАССР (англ. Hazard Analysis and Critical Control Point  — система аналізу ризиків, небезпечних чинників і контролю критичних точок). Цей пункт стосується тих операторів ринку, які здійснюють переробку продукції, тобто переробку меду.

Діяльність тих, хто виробляє первинний продукт, регламентує другий пункт статті 21. Він вказує, що «вимоги частини першої цієї статті не поширюються на операторів ринку, що здійснюють первинне виробництво, а також провадять пов’язану з первинним виробництвом діяльність, зокрема транспортування, зберігання та обробку первинної продукції в місці первинного виробництва, за умови, що при цьому не змінюється суттєво стан таких продуктів».

Тобто ми розуміємо, що первинне виробництво меду (викачка, зберігання в тарі без термічної чи інших видів обробки) визначає саме цей другий пункт. Ті, хто виробляють первинний продукт, не зобов'язані у себе на підприємствах (пасіках) впроваджувати процедури НАССР. І це суттєво полегшує діяльність первинних виробників.

Усі інші операції, що впливають на характеристику меду, змінюють його структуру абощо, підлягають нормам першого пункту. Тож таким виробникам необхідно провадити діяльність згідно з вимогами НАССР.

Стаття 22 Закону описує Вимоги до операторів ринку стосовно забезпечення простежуваності. Кожен оператор ринку незалежно від того, яким видом виробництва займається (первинне виробництво, переробка, транспортування чи продаж) має відповідати вимогам щодо простежуваності. Тобто в будь-який момент бути готовим показати, хто є його постачальником чи покупцем. Якщо до суб’єкта виробництва прийшли спеціалісти Держпродспоживслужби, що є контролюючим органом відповідно до ЗУ № 2042, то на їхнє прохання оператор ринку зобов’язаний надати всі необхідні документи. Таким чином він має підтвердити, які організації постачають йому продукцію, а які закуповують.

Експлуатаційний дозвіл

Коли мова йде про господарства, що займаються бджільництвом, про бджолярів і пасіки та мають на меті отримувати дохід від своєї діяльності, то вони в обов’язковому порядку повинні бути зареєстрованим у відповідних державних органах.

Але у більшості суб’єктів господарювання виникає питання: фіксувати свою діяльність у державному реєстрі потужностей чи отримати експлуатаційний дозвіл?

Це пов’язано знову-таки з трактуванням пунктів статті 23 згадуваного ЗУ №771.

У першому пункті цієї статті мова йде про те, що «експлуатаційний дозвіл отримують оператори ринку, що провадять діяльність, пов’язану з виробництвом та/або зберіганням харчових продуктів тваринного походження». Так як виробництво меду є виробництвом продукту тваринного походження, то, в принципі, кожен оператор ринку повинен отримати експлуатаційний дозвіл.

Але відповідно до другого пункту цієї ж статті 23 існують деякі обмеження. Обов’язок отримання експлуатаційного дозволу не поширюється в частині відповідної діяльності на операторів ринку, які здійснюють:

• первинне виробництво харчових продуктів тваринного походження, а також пов’язану з ним діяльність, зокрема зберігання та поводження з первинною продукцією в місці первинного виробництва, за умови що при цьому істотно не змінюється стан такої продукції;
• транспортування харчових продуктів тваринного походження, у тому числі тих, які потребують дотримання температурного режиму та не можуть зберігатися при температурі вище 10 °C, залишаючись придатними для споживання людиною;
• зберігання харчових продуктів тваринного походження, які не потребують дотримання температурного режиму та можуть зберігатися при температурі вище 10 °C, залишаючись придатними для споживання людиною;
• виробництво та/або зберігання харчових продуктів, інгредієнтами яких є виключно продукти рослинного походження та/або перероблені продукти тваринного походження;
• експлуатацію закладів громадського харчування та закладів роздрібної торгівлі, що відповідають вимогам, встановленим Кабінетом Міністрів України. До моменту встановлення таких вимог цей виняток поширюється на всі заклади громадського харчування та заклади роздрібної торгівлі.

Виходить, усі виробники меду, які продають свою продукцію як сировину, відповідно до другого пункту статті 23 не зобов'язані отримувати експлуатаційний дозвіл на свою діяльність. Нагадаю, якщо таки виробник приготував зі свого меду, наприклад, крем-мед, то він уже має отримати саме експлуатаційний дозвіл.

Отож, стаття 23 закону №771 визначає порядок отримання експлуатаційного дозволу. Для цього виробник подає запит в Держпродспоживслужбу. Після цього уповноважений ветеринарний інспектор проводить аналіз поданих заявником документів та інспектує пасіку. Зрештою пасічник отримує готовий експлуатаційний дозвіл. Варто зауважити, що в такому випадку виробництво автоматично фіксують у реєстрі потужностей, тож додаткових заявок подавати не потрібно.

Внесення в державний реєстр потужностей

Стаття 25 говорить про те, що державній реєстрації підлягають потужності з виробництва та/або обігу харчових продуктів, на які не вимагається отримання експлуатаційного дозволу. Тож бджолярі все одно зобов'язані зареєструвати пасіки в державному реєстрі потужностей. Ця вимога дійсна навіть тоді, коли виробник просто  розфасував мед.

Що потрібно для реєстрації? Узагалі це досить легка процедура: її можна пройти відповідно до описаних положень закону № 771 двома способами: зареєструватися онлайн на сайті Держпродспоживслужби або безпосередньо в територіальному відділенні цього органу.

Цей пункт у законі має передбачає лише декларативну реєстрацію. Тобто виробник самостійно приходить і заповнює заявку на те, щоб його включили до державного реєстру потужностей.

Форма заявки дуже легка: досить проставити галочки навпроти тих пунктів, які відповідають типу виробництва. Сам процес реєстрації займає від 10 до 15 хв і не вимагає фінансових вкладень, адже вона є абсолютно безкоштовною. Після цього фахівці Держпродспоживслужби у визначений строк розглянуть заявку виробника і дадуть відповідь.

Якщо всі умови виконані, то виробництво внесуть у державний реєстр потужностей і присвоять визначений порядковий номер. Після цього відомості про виробника з'являться в єдиному реєстрі, що доступний в онлайн-режимі, — це є безпосереднім доказом реєстрації суб’єкта господарювання. Видачі інших документів, що посвідчують реєстрацію, не передбачено.

Відповідно до законодавства, уповноважені органи можуть відмовити в реєстрації, але поки про такі прецеденти невідомо.

Вимоги до експортерів

Стаття 26 Закону України №771 «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» вказує, що потужності з виробництва харчових продуктів, призначених для експорту з України (тобто експортні потужності), затверджуються компетентним органом, якщо це вимагається країною призначення. Важливим уточненням є про вимоги країн, куди буде експортована продукція, але насправді якщо ви відправляєте на експорт свій мед, то обов'язково ви будете внесені в реєстр експортних можностей.

Компетентний орган веде реєстр затверджених експортних потужностей (об’єктів) із зазначенням країни призначення та кожного виду харчового продукту, для якого перевірено виконання встановлених вимог. Реєстр розміщується на офіційному веб-сайті компетентного органу і оновлюється не пізніше 15 числа поточного місяця.

Важливо про НАССР

Майже всі українські виробники чули, що в нашій держав існує деякий «закон про безпечність та якість харчових продуктів, відповідно до якого кожен оператор ринку харчових продуктів повинен сертифікувати своє виробництво на відповідність з НАССР».

Однак стаття 32 Закону України №771 є дуже показовою. У другому пункті цієї статті вказано: сертифікація харчових продуктів необов’язкова. Але це не стосується процедури видачі міжнародного сертифіката, передбаченого цим Законом. Тому твердження про те, що всі виробництва повинні бути сертифіковані, не є коректним. У законодавчих актах України немає обов'язкової умови сертифікації продукції вашого виробництва.

Але тут треба розуміти: насправді існує різниця між сертифікацією продукції і сертифікацією виробництва. Це два різні поняття і відповідно до цього закону, від виробників харчових продуктів не потрібно ні того, ні іншого.

Якщо говорити про «сертифікацію відповідно до НАССР», то такого поняття фактично не існує. Фактично сертифікуватися можна за Національним стандартом  України — ДСТУ ISO 22000:2007. І вимога щодо НАССР якраз є частиною цього стандарту, відтак немає ніякого окремого сертифіката НАССР абощо.

Обіг харчових продуктів на агропродовольчих ринках

Стаття 36 про обіг харчових продуктів на агропродовольчих ринках є показовою. Адже діяльність агропродовольчих ринків, на яких продають будь-яку продукцію продовольчого призначення, потрапляє під регулювання Закону України №771.

Відповідно до пунктів 1 і 2 цієї статті реалізація продуктів тваринного походження на агропродовольчих ринках дозволена за умови підтвердження їхньої придатності за результатами випробувань (досліджень) акредитованої лабораторії державним інспектором. Не підлягають зазначеним випробуванням харчові продукти недомашнього виробництва, які супроводжуються документами, що забезпечують простежуваність продукції. Отже, на кожному агропродовольчому ринку повинна бути акредитована лабораторія, що зобов'язана проводити аналіз всіх продуктів харчових, в тому числі домашнього виробництва. А також на кожному агропродовольчому ринку повинен бути закріплений державний інспектор. Він контролюватиме ті висновки, які буде подавати лабораторія і буде на ньому ставити свої позначку про те, що «дану продукцію можна реалізувати на цьому ринку».

Кожен «приїзд» повинен бути зареєстрованим. Тобто будь-яка продукція, що привезена наступного дня, має проходити лабораторний контроль. Для кожного агропродовольчого ринку є відстрочка введення даних двох пунктів за наявності акредитованої лабораторії та державного інспектора. Це відтермінування надане державою до 20 вересня 2019 р. Тож якщо ринок після цієї дати не матиме в себе на території акредитованої лабораторії і державного інспектора, то він буде поза законом.

На агропродовольчому ринку мають право продавати свою продукцію (первинну і перероблену) як фізичні особи, так і ОСГ, ФОП, юридичні особи.

Доповненням є вимоги про проведення контролю. Тобто коли продукція є первинною, значить, вона законодавчо повинна бути проконтрольована в лабораторії.

Якщо продукція вироблена чи перероблена фізичною особою або юридичною особою, то на цій продукції має бути етикетка з інформацією про неї та її виробника. Такі продукти апріорі вважаються перевіреними на підприємстві, а проведення додаткової перевірки безпосередньо на ринку не є доцільним. Перевірці підлягають лише первинні продукти, вироблені і ніким не проконтрольовані.

Вимоги до обігу об’єктів санітарних заходів

Стаття 37 визначає основні вимоги до обігу санітарних заходів, тобто за яких умов дозволено чи заборонено реалізацію продукції. Тут також вказано, що єдиним документом, яким мають супроводжуватися об’єкти санітарних заходів під час їх перевезення (пересилання), не пов’язаного із здійсненням експортних або імпортних операцій, є товарно-транспортна накладна (якщо інше не передбачене законом). Але для продуктів бджільництва ще потрібен ветеринарно-санітарний паспорт пасіки.

Про таке уточнення безпосередньо бджолярам завжди варто пам’ятати. У цьому контексті вимоги до фізичних осіб і про ОСГ дещо м’якші: вони не використовують товарно-транспортні накладні. Відповідно до закону України № 742 про ОСГ, то такі господарства взагалі не потрапляють під податкове законодавство.

Фізичні особи-підприємці та інші юридичні особи зобов'язані мати товарно-транспортну накладну і ветеринарно-санітарний паспорт пасіки. Подбати про наявність цих документів обов’язково необхідно при перевезенні продуктів, які виробник планує реалізувати поза межами проживання й виробництва.

Вимоги до маркування харчових продуктів

У статті 39 можна побачити, які конкретні вимоги пред'являються до маркування продукції. Пункт 1 цієї статті говорить про те, що «забороняється обіг харчових продуктів, маркування яких не відповідає вимогам законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів».

Тобто якщо виробник первинної продукції розлив свій мед у тару (пластикове відро, банку або якийсь інший посуд) та розмістив на ній етикетку з поміткою, наприклад, «мед квітковий», то додаткових проблем у нього традиційно не виникне.

Але коли на етикетці виробник вказав лише контактний телефон адресу, назву пасіки, ім’я ФОП чи назву юридичної особи, тобто не всі дані, необхідні згідно цієї статті,  то він однозначно порушує Закон України №771 «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів».

Отже, виробник повинен або зробити відмітку про назву свого продукту, або повністю вказати всю інформацію про себе та свою продукцію.

У цьому випадку треба відмітити одну важливу особливість. Усі наявні стандарти в Україні не є обов’язковими до впровадження. Однак якщо виробник зафіксував на етикетці своєї продукції, що вона відповідає визначеному ДСТУ чи іншим технічним умовам, то з цього моменту він бере на себе зобов’язання виготовляти всю продукцію з відповідністю вказаним документам. Вказані документи є необов'язковим до сертифікації, але обов'язковим до виконання.

Коли ж виробник не посилається на визначений нормативний документ щодо стандартів і умов, то для нього виконання вимог не є обов'язковим.

Пункт 2 статті 39 вказує, що маркування харчових продуктів повинно забезпечувати споживача інформацією, яка надає йому можливість здійснити вибір харчового продукту відповідно до потреб споживача. Тобто ця вимога свідчить, що конкретно цей законодавчий акт розроблений не лише для виробників, а й для покупців продукції. Документ піклується про покупця виробленої продукції, аби той міг зробити усвідомлений вибір на основі повної інформації про продукт. Тож і вимагає від виробників повного маркування.

До речі, в Україні, крім закону, є ще регламент про маркування продукції, точніше Технічний регламент щодо правил маркування харчових продуктів, затверджений наказом Держспоживстандарту від 28.10.2010 № 487. При цьому на відміну від стандартів регламенти в Україні є обов'язковими до виконання.

Бджолярам і всім, хто виробляє чи переробляє продукцію бджільництва, завжди варто пам’ятати: мед — сильний алерген і відповідно до законодавства є «біологічною забруднюючою речовиною». І ця інформація має бути обов’язково вказана на етикетці будь-якої продукції, до складу якої входить мед.

Первинне виробництво: відомості про процеси

Стаття 40 визначає загальні вимоги до операторів ринку, які здійснюють первинне виробництво та ведення записів щодо забезпечення безпечності харчових продуктів.

Традиційно для власної зручності пасічники ведуть облік усіх операцій, котрі проводять на своїх пасіках: захисні обробки, лікування бджіл, місця й терміни перебування. Це дуже хороша практика, але відповідно до згаданої статті в законі є обов'язкові вимоги щодо ведення записів.

Наприклад пункт 6 статті 39 говорить таке: оператори ринку, які займаються розведенням тварин, полюванням або первинним виробництвом харчових продуктів тваринного походження, ведуть записи щодо:

• виду та походження кормів

Пасічники мають фіксувати місця, де «вигулюють» і чим годують своїх бджіл. Це можна робити, наприклад, в програмі Microsoft Excel, паперовому журналі або за допомогою будь-яких інших зручних носіїв.

• ветеринарних препаратів для тварин, дати їх застосування, часу очікування, після якого дозволяється використання тварини та/або харчових продуктів тваринного походження

Обов'язково всі препарати повинні бути дозволені для використання на бджолах. А самі пасічники зобов'язані фіксувати, яким препаратом і в який період обробили, яка діюча речовина та яким був результат такої обробки. З одного боку, така реєстрація в інтересах самого пасячника, а з іншого — це буде підтвердження виконання вимог даного закону.

• наявності хвороб тварин, які можуть вплинути на безпечність харчових продуктів

Будь-який пасічник чудово знає, що у випадку захворювань бджіл він зобов’язаний інформувати про це відповідального ветеринарного лікаря. Інакше Держпродспоживслужба виявить хвороба чи мор бджіл, то до пасічника виникне багато питань. Також очевидно, що хвороби бджіл можуть безпосередньо впливати на безпеку харчових продуктів, а відтак далі на самопочуття тих, хто споживатиме вироблений ними мед. Усі хвороби обов'язково потрібно реєструвати у відповідному внутрішньому документі.

• результатів досліджень (випробувань) зразків, отриманих від тварин, або інших зразків, відібраних з діагностичною метою

Коли пасічник проводить дослідження свого меду на відповідність, наприклад, ДСТУ про мед, то він теж має внести отримані результати таких випробувань у внутрішній реєстраційний документ. Ця інформація знадобиться для того, аби за потреби вживати заходів для покращення показників продукції.

Коли виробник контролює свою продукцію на ринку харчових продуктів, тобто агропродовольчому ринку, то теж має обов'язково зафіксувати, коли і де був проведений контроль та які результати.

• даних стосовно проведення перевірок тварин та/або харчових продуктів.

Знову-таки усі перевірки, проведені на пасіці чи дослідження продукції бджільництва мають бути зафіксовані у відповідному внутрішньому документі. Це завжди може захистити добросовісного виробника від обвинувачень щодо поганої якості продукції тощо.

Далі в законі України №771 прописані ряд статей, які регламентують гігієнічні вимоги до виробництва продукції. Ці вимоги рівноцінні, рівнозначні як для виробників первинної, так для виробників переробленої продукції та всіх  інших учасників ринку харчових продуктів (за винятком того, чи регламентована ними діяльність виробника).

Зокрема, у статтях 41-51 описані такі гігієнічні вимоги:

• до потужностей,
• до приміщень, де обробляються або переробляються харчові продукти,
• до рухомих та/або тимчасових потужностей,
• до транспортних засобів,
• до обладнання та інвентарю,
• під час поводження з харчовими відходами,
• щодо постачання води,
• до харчових продуктів,
• до пакування харчових продуктів, включаючи первинне пакування,
• під час термічної обробки,
• вимоги до гігієни персоналу потужностей, який працює у зоні поводження з харчовими продуктами.

Кожному виробникові варто детально ознайомитися із вимогами Закону України №771 «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів».

Про інші нормативні правові документи, що регламентують бджільництво в Україні, читайте незабаром у другій частині цього матеріалу.

Інші матеріали на основі вебінарів UHBDP читайте тут.

 

Андрій Гармаш, фахівець із впровадження стандартів, провідний аудитор систем менеджменту якості

За матеріалами сайту uhbdp.org, Kurkul.com, 2019 р.