Василь Стефурак: Вівчарство може дати 4 річні бюджети України

Серед українських вівчарів, мабуть, важко знайти людину, яка б не знала Василя Стефурака. Впродовж років він активно працює над відродженням вівчарства та козівництва й постійно в русі та пошуці нових можливостей. Кілька років тому ми вже спілкувалися з нашим героєм і в ході розмови дізналися про жалюгідний стан галузі. 

Цього разу розмова із Василем Стефураком пройшла з нотками надії та перспектив. Що змінилося для вівчарства зі зміною політичного керівництва в Україні, скільки держава може заробити на вівцях та що чекати українським вівчарям у найближчому майбутньому - читайте у інтерв'ю Kurkul.com.  

Читати за темою: Голу вівцю не стрижуть, або Коли в Карпатах відродять вівчарство?

Kurkul.com: Більше двох років минуло з нашої останньої зустрічі. Раді знову з вами поспілкуватися! Розкажіть, як змінилося ваше господарство за цей час? Чи збільшили поголів’я, чи, можливо, завезли нові породи?

Василь Стефурак: З часу нашої останньої розмови я працював над тим, щоб закріпити необхідні породні якості моїх овець. На той час у мене було орієнтовно 200 голів, минулого літа — вже 500. 

Я шукав оптимальну формулу гарної вівці, що відповідала б світовим нормам. Зараз у мене є необхідні відповіді та розуміння, яка вівця потрібна Україні та завдяки чому українська вівця може зацікавити світ. На сьогодні вже понад 2 тис. овець було розведено. Цю отару я розділив на чотири групи й почав роздавати ґаздам.

Разом зі мною своє фермерське господарство зареєстрували ще кілька господарів. Можу сказати, що я, як і українське вівчарство в цілому, зробив суттєвий крок у розвитку. Стало зрозуміло, куди необхідно рухатися. За цей час у нас з’явилися прямі контакти з арабськими країнами, і зараз у нас іде свого роду переформатування.

Ніколи гуцули не тримали овець на м’ясо. Це була вовна та молоко. Сьогодні ж основний попит на м’ясні породи, тому виникла потреба різко наростити саме таке поголів’я.

Відгодівля м’ясних порід овець суттєво відрізняється, але ми навчилися. Цьогоріч буде рівно 10 років, як я завіз перших 10 овечок. Тоді я зрозумів, що в нас їх просто немає і треба цим питанням займатися системно. Потрібно було змінювати законодавство, переконувати населення тримати гарну вівцю, а не «аби було», і якщо прагнеш її продати — потрібно тримати таку, яку хоче покупець, а не яку хочеш ти.

Оце і є короткий огляд наших досягнень. Робота проведена дуже велика. Зараз увесь світ знає, що Нова Зеландія має своїх овець, усі знають, що Австрія має своїх овець. Моя мета — щоб українське вівчарство визнав світ. І ми вже багато зробили для цього.

Kurkul.com: В Інституті аграрної економіки заявили, що вперше за 13 років українське тваринництво стало збитковим. Звісно, це стосується галузі загалом. Тут і виробництво яєць, і ВРХ тощо. А яка ситуація в українському вівчарствуі та козівництві?

Василь Стефурак: Загальновідомо, що конверсія в козівництві та вівчарстві набагато вища, ніж у ВРХ. Зараз увесь світ активно переходить на ЕКО в молочному виробництві, а у нас у держпідтримку малих та сімейних ферм тільки ВРХ були включені до цього часу. Дохід на 1 кормову одиницю в дрібної рогатої худоби набагато вищий, вони не такі вимогливі до кормів, пасовищ, приміщень. 

Я вважаю, що майбутнє саме за дрібною рогатою худобою, і статистика лише це підтверджує. Тож зараз у нас усе добре.

Kurkul.com: У попередній нашій розмові ви ділилися досить песимістичними прогнозами щодо галузі, якщо держава не почне допомагати вівчарям. У 2020 році ми вперше отримали програму держпідтримки сільського господарства, у якій були статті підтримки вівчарства та козівництва. 

Василь Стефурак: Почнемо з того, що змінилася влада. Зараз, хто б що не говорив, порівнюючи владу попередню й нинішню — стало на декілька порядків краще. Те, що я там виграв якісь титули, кращий вівчар, поїздки в Австрію тощо — не має жодного значення. Мене в області не чули. Попередній губернатор, до якого я три рази записувався офіційно на зустріч, так і не знайшов бодай пів години для мене. І це тут, на місці, а ті, що вище, взагалі не сприймали нічого. Зараз нас чують, змінився підхід до проблем. Тепер, хоч би ти всім чим тільки можна займався в сільському господарстві, більше, як 50 млн грн дотацій не забереш в одні руки. Тож гроші почали доходити й до невеликих господарств — по 7, 5, 3 млн грн.

У масштабах держави на вівчарство пішли невеликі гроші, але важливо, що нас зрозуміли і почули. Ми побачили, що нам дають можливість розвиватися, й це головне.

Зараз нам треба розвивати й підтримувати те, що вже маємо на цей момент. Величезна надія на те, що Міністерство буде до нас дослухатися. З заступником Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Тарасом Висоцьким ми зараз досить тісно співпрацюємо й багато що стало можливо, саме завдяки його сприянню. Ми не вимагаємо особливого ставлення від Міністерства, а рівних та справедливих умов для галузі.

Читайте також: Олександр Дмитрук: 2021 рік буде дуже тяжким для свинарів

Kurkul.com: Як оцінюєте рівень держпідтримки вівчарства? Чого, на вашу думку, не вистачає цим програмам і наскільки сьогодні наше законодавство відповідає потребам галузі?

Василь Стефурак: Я прекрасно розумію, що в нас зараз не найкраща ситуація у світі, у країні. Попри це, вважаю, що є позитивна динаміка і важливо продовжувати в тому ж ритмі. Я коли приїхав із Києва, особисто пообіцяв фермерам, вівчарям, що все буде добре, держава нас почула і підтримає. І вже наприкінці грудня мені надзвонюють і розказують, що «ти нас всіх обдурив, ми тут у кредити залізли, надіялися, а тепер як ми маємо перезимувати»? Але гроші таки надійшли. Для мене це був важливий психологічний момент, що держава не обдурила. Тепер, крок за кроком, будемо рухатися вперед, тримаємо за це кулаки.

Дуже хочеться ще розв'язати питання із держмитом у 10% на продаж тварин. У масштабах країни це просто копійки, які водночас боляче б’ють по кишені саме наших фермерів.

У європейських країнах, у Новій Зеландії давно збудовані ферми, техніка закуплена, усе працює на прибуток і немає ніякого мита, а в нас галузь не розвинена, тільки голову піднімаємо, так нас ще митом душать.

На світовому ринку ніхто не цікавиться чи є в тебе мито, чи ні. Є ринкова ціна, і нам треба конкурувати з тими хлопцями, у яких усе готово і налагоджено. 

Тож треба враховувати такі речі, для нас дуже важлива кожна копійка.

Kurkul.com: Чи вдалося вам самим торік скористатися програмою держпідтримки? Чи знаєте інші господарства, які отримали державні кошти?

Василь Стефурак: Знаю два конкретних нових господарства, які отримали державні гроші. Одне на Львівщині, одне в нас, в Івано-Франківській області. Львівське, «Тартаків-Агро» отримало кошти для закупівлі племінного поголів’я — понад 800 голів усього. І фермерське господарство з Коломиї «Тирлич» — вони теж отримали кошти на племінних ярок. Треба було ще туди баранців, то я відвозив своїх.

Особисто я торік державною підтримкою не скористався. Я вже жартую з товаришем, кажу: «Слухай, на вівчарстві вже всі заробляють, крім мене, хоча я всюди відстоюю наші інтереси».

Читати ще: Інновації у тваринництві ― хто переміг на Innovation Award EuroTier 2021?

Kurkul.com: Яка ситуація з племінною справою у вівчарстві сьогодні? Чи є зрушення?

Василь Стефурак: Вже виведена українська порода, ще не має назви, не сформована до кінця, але на неї вже є попит, за нею їдуть, її купують. У нас же зараз ніхто прицільно племінною роботою не займається. Є кілька племінних господарств, які люди тримають на собі, як товарні ферми зі статусом племінного розплідника, але наукової роботи, як такої, немає. В інших країнах цим займаються цілі інститути, а в нас невідомо, що в цих інститутах твориться, окрім того, що гроші на оренді землі заробляють.

Тому я сконцентрувався на племінній роботі, де показники в нас вже чемпіонські, на мою думку, одні з кращих у світі, та суспільній — адже необхідно доносити до людей практики та технології, які сьогодні є у вівчарстві.

Маємо приклад із ЗАЗом та «Таврією». Уже роблять нормальні авто, а ми тут тримаємо казна-що, бо це ж робочі місця. Так продайте завод європейському виробнику, якщо ми відстали, то треба це прийняти.

Повертаючись до наших баранів, треба просто брати за основу європейські породи та адаптувати під наші умови, більше нічого не треба вигадувати. Зараз ринок диктує свої умови. Я за науку, але проти розпорошення коштів у нікуди.

Kurkul.com: Розкажіть про діяльність вашої Асоціації вівчарів. Які завдання перед собою ставите сьогодні?

Василь Стефурак: В рамках асоціації зараз ми плануємо розвивати кооперацію в практичній площині. Основне завдання залишається незмінним — об’єднати людей та допомагати новачкам. Коли мене запитують, що треба, щоб вступити в асоціацію, я кажу: нічого, достатньо бути вівчарем. 

Ще одне завдання — налагодити ветеринарну допомогу, оскільки в Україні зараз спеціалістів по ветеринарії саме овець дуже мало. Зараз 90 % свого часу я витрачаю саме на допомогу вівчарям-початківцям. Навіть якщо хтось має 10–20 овець, вони повинні розуміти, куди рухатися, що робити далі, щоб розвиватися. І я намагаюся їм у цьому допомогти.

Наша асоціація укріпилася, сьогодні всі знають, що до нас можна звернутися за допомогою. Тут пояснять, допоможуть, підкажуть, починаючи з таких простих речей, як обмін племінними тваринами, і до шляхів отримання земельної ділянки. Основна наша проблема на сьогодні не держава, а місцеві «царьки». Той, хто найголосніше кричав, що треба повернути землю громадам.

Коли в таких просиш землю під випас тварин — то він її швидше випалить, ніж тобі віддасть. Усі чекають, коли ту землю можна буде продати. Я взагалі прихильник максимально жорстокого покарання для тих, хто спалює землю. 

Якщо раніше земля нікому не потрібна була, громади тримали баластом її, то зараз я маю десятки прикладів, коли вівчарі просили під випас чагарники та інші непридатні для господарювання землі і готові платити за її оренду, а голови свідомо не дають.

І це земля, яка нікому не потрібна, непридатна до обробітку, але ж є тепер можливість її продати й «царьки» хочуть заробити. 

Kurkul.com: У 2020 році Україна потроїла експорт живих овець і кіз, якщо порівнювати з роком раніше. Водночас за даними держстату поголів’я в Україні за цей же період знизилося майже на 6 %. Як розуміти такі показники?

Василь Стефурак: Треба врахувати, що до того, як ми почали системно і професійно в рамках асоціації займатися вівчарством, цим не займався толком ніхто. Хтось десь там бавився, ну таке.

Кілька років тому, це була найбільш занедбана галузь — дуже-дуже сумно все було. Я дуже активно педалював тоді тему перезапуску галузі. Я казав: «продайте все пусте, що маєте, продайте по $ 3, продайте по $ 2, вийдіть у кеш, побудуйте нормальні вівчарні, докупіть техніку, хай ти продаси 10 ніяких, але купиш 2–3 добрих вівці. Тож у нас зараз іде перезавантаження. Тому ми дещо просіли у поголів'ї, зате додаємо у якісних породних показниках. Я взагалі очікував на падіння поголів’я до 20 %.

Зараз щодня мені телефонують, питають де взяти овець. І ті, хто позбувався їх, уже розуміють, що треба нарощувати. Я їм кажу: «хлопці, ви раніше де були»?

До цього у нас тут сиділи курди й турки, які все скуповували і тримали ціну. У нас не було прямого виходу на міжнародний ринок, та й не було чого показати там. На арабські країни ще пару років тому ми не мали що відвантажити. Оскільки везти в Україну з Європи пару голів і продавати потім арабам — ну це не серйозно, корабель бере 7 тис. голів.

Тож нам треба було самим нарощувати поголів’я, самим шукати виходи. І ось уже зараз ми ростемо в геометричній прогресії, зовсім інша якість, порода, відповідно і попит.

Читати по темі: Рейтинг м’ясних порід ВРХ в Україні

Kurkul.com: Головне слово року, що минув — коронавірус. Чи вплинули пандемія та карантинні обмеження на вівчарство?

Василь Стефурак: Коронавірус відчутно вплинув у контексті інвестицій. У нас дуже багато перемовин було з європейськими й арабськими інвесторами. Ми на 2020 рік мали дуже багато планів. Наприклад, ЄБРР виділив фінанси на проведення Карпатського вівчарського форуму. Уже було затверджено проєкт, і все довелося скасовувати. Багато інвесторів арабських, які мали приїхати, не змогли цього зробити. Ну не буде людина інвестувати в те, чого не бачить. Ному найбільше вдарило саме по інвестиціях, а от на роботу самих господарств ніяк не вплинуло.

Kurkul.com: Як би ви розвивали галузь, якби вам дали «всі карти в руки»?

Василь Стефурак: Мене запитав один журналіст: «в чому секрет успіху»? Усе дуже просто — я 5 років просидів у гною. Я народився і виріс із вівцями у Карпатах, де вони були завжди. Я бачив, як працюють вівчарі в Середній Азії, їздив до Австрії на навчання, бачив найкращі ферми. І, зібравши весь цей досвід до купи, я зрозумів, що нам треба і куди потрібно рухатися. Я не хотів будувати свій вівчарський холдинг, а почав будувати вівчарство України.

Якщо я достукаюся до влади, а я достукаюся, ви, журналісти мені в цьому допоможете, а державна підтримка буде хоча б така, як є, будемо залучати ще більше людей у галузь.

Спілкуюся з товаришем, у нього сонячна електростанція є — невеличка, на кілька гектарів. Так у нього в бюджеті закладено понад 100 тис. грн на покіс трави під панелями. Стоїть вічне питання чим косити, витрати на пальне, на зарплати робітникам, постійно кабель перерізають.

Я йому кажу: «пусти туди пару овець, під ті сонячні батареї, і не треба буде косити, ще й будеш м’ясо мати». Він скористався цією порадою, запустив овечок, батареї огороджені, охороняються, а це значить є й безкоштовний пастух. А замість того щоб скошувати траву, за 10 % від суми, яку на це витрачали, вони закупили сіна й зерна на зиму. Вівці йому всю траву випасли гарненько. На наступний рік уже чекаємо якогось приплоду і дивимося, що треба для росту стада.

Це все стосується і нафтопроводів, газопроводів. Там закладені великі бюджети на всі ці протипожежні викошування тощо. А в Європі такі об'єкти огороджена електропастухами й не ходять комунальники скошують, а вівці пасуться. А потім усе це перетворюється в гарну експортну баранину. От саме над цим ми зараз працюємо.

Ми не претендуємо на товарні землі, ми говоримо лише за землі, які пустують, не приносять користі державі, лише витягують на себе ресурси й кошти. На цих землях можна запустити овець. Якщо врахувати, що на одну вівцю треба десять сотих, у нас орієнтовно 16 млн га вільної землі — це 160 млн голів згрубша. Навіть якщо вдвічі зменшити площу цих земель — це до 100 млн голів овець можна сміливо тримати в Україні.

Далі арифметика проста — це 3 млн прямих робочих місць і, нехай, 7 млн непрямих. Згідно із дослідженням Світового банку, 9 непрямих робочих місць припадає на одне пряме у тваринництві. Нехай візьмемо менше, все одно матимемо до 10 млн робочих місць. 

Якщо рахувати у грошах, хороша вівцематка за рік дає $200, тож можемо мати $20 млрд річного доходу. У нас бюджет усього $40 млрд! Розумієте?

Kurkul.com: Що чекати галузі у найближчі роки, зважаючи на тенденції, які спостерігаємо сьогодні?

Василь Стефурак: Важливо зазначити, що попит на баранину у світі закритий орієнтовно на 40 %. Понад 2,5 млрд лише мусульман, а баранину також їдять китайці. Зараз у нас основний споживач це мусульманські країни і Китай.

Казахстан торік недовантажив у Катар понад 100 тис. Голів — там посуха. Грузія на 4 роки вперед своїх баранів продала вже, усе викуплено. В Австралії серйозна проблема — вигоріли в пожежах пасовиська і доки та пустеля відновиться, пройде купа часу. А ринок є ринок, як би це не звучало цинічно, він не чекатиме, поки Австралія відновиться. Так що інтерес країн арабського світу до нас цілком зрозумілий сьогодні.

Ми маємо просто величезний потенціал. Для того, щоб його розкрити, треба налагодити всі процеси, вирахувати скільки вільної землі ми можемо використати, де цих овець тримати, чим будемо годувати, куди збувати тощо.

Хочу наголосити, що в нас приклади є в Україні, коли люди мільйони вкладали у ферми, а потім казали, що вівчарство невигідне. Треба нарешті зрозуміти, що в сучасному світі, навіть вівчарство — це високотехнологічна галузь. Без грамотного консалтингу, сучасних технологій та грамотно налагодженої ветеринарної служби нічого не вийде.

© Андрій Яцина, Kurkul.com, 2021 р.